До головної сторінки
 


Українці в світі

 

За матеріалами Інтернету

Українці – один із тих народів, який і поза межами своєї батьківщини зберіг свою ідентичність. Українська національна культура виходить далеко за географічні межі нашої держави. Першорядна роль у цьому процесі належить безпосереднім носіям українства за кордоном – членам української діаспори.

Кількість осіб українського походження, які проживають за межами України, за приблизними підрахунками, становить від 16 до 20 мільйонів. Якщо усереднити всі наведені цифри, то за межами України мешкає третина нашої нації. Разом з євреями, росіянами, вірменами, ірландцями українців можна віднести до націй, які мають найбільші діаспори у світі.

Закордонні українці розселені майже у ста країнах світу. Порівняно з іншими світовими діаспорами, українські громади мають найбільшу кількість різних громадських об’єднань (за приблизними підрахунками близько 3 тисяч більш як у 60 державах); найбільше етнічних українців у Канаді.

Споконвіку наша держава була відома як інтелектуальне й духовне джерело Європи й світу. Українці на всіх континентах давали поштовх для розвитку інших народів, інших держав. Вони захищали Європу від кочової орди, і були дорадниками в королів і президентів. Постійно обживаючи широкі простори своєї землі, не претендуючи на власність інших народів, наші предки опановували світ своїм інтелектом, працею, культурою.

Можемо гордитися конституційним чином Пилипа Орлика, що випередив Європу на 80 років. Це наші предки першими із словянських народів витворили писане право „Руська правда”, а власну гідність – піднесли безсмертним „Словом про Ігорів похід”. Не випадково американський президент Білл Клінтом назвав українців найстарішою європейською нацією.

Сотні наших національних велетнів протягом багатьох років бездержавності працювали, як правило, без згадки про ім’я рідного народу, бо така доля поневоленої нації. Чужоземці не раз дивувалися, де бралася сила в цього бездержавного народу, яку він проявляє в найрізноманітніших галузях людської діяльності. „О, який це благословенний народ! І яка це благословення країна!” з щирим подивом сповіщав світові диякон Павло Алепський, який в середині XVII століття відвідав нашу землю.

Через тернисту історичну долю нашої Батьківщини, віками позбавленої власної державності, імена багатьох видатних її синів і дочок замовчувалися або не асоціювалися з українською нацією. Світ знав про великих письменників Миколу Гоголя і Антона Чехова, видатних учених Степана Тимошенка, Ігоря Сікорського, Георгія Кістяківського, Сергія Корольова, Михайла Янгеля, Миколу Духова, але не знав, що вони – українці.

Чи не тому нічого не було сказано в довідниках з фізики, які неодноразово перевидавався в радянські часи, про Івана Пулюя – генія, який на кільканадцять років раніше Вільгельма-Конрада Рентгена відкрив світові невидиме проміння, зробив інші значні відкриття. Чи не тому на могильній плиті славетного різьбяра Михайла Козловського написали: «тут спочиває суперник Фідія, російський Буонаротті».

І донині Україна інвестує свій живий капітал у розвиток практично всіх передових країн світу й назавжди втрачає свій інтелектуальний потенціал. За неофіційною статистикою українських трудових мігрантів близько 8 млн. осіб, а в сезонний пік їхня чисельність подвоюється. Це становить понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі (близько 70 млн. осіб). Працюючи на економіку розвинених країн, трудові мігранти водночас підживлюють і українську економіку пересиланнями своїм рідним до 10 млрд. євро на рік.

У таких роздумах запитуєш себе: якщо такими значними наші успіхи й доробки були в умовах бездержавності, то якими великими були б вони для світу й України в ньому за більш сприятливих історичних, політичних, інших обставин.

Прийшов час потужно працювати саме для України. Тільки тоді повною мірою справдяться слова німецького філософа й письменника Й.Гердера про те, що „Україна стане колись новою Грецією; прекрасне осоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля колись прокинуться...”.

У найскрутніші часи останнього колоніального періоду великий українець Олесь Гончар закликав: «Думаймо про велике!». Такий стан української душі відповідає й нинішньому часу. «Думаймо про велике!» - в ім’я процвітання України, українського народу. Бережімо Україну – нашу віру, любов і надію.



    Н
ове про Мову