NovaMova.com.ua

Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф

Ліна Костенко

 
"День", 25.04.2003
 
Ліна Костенко

вся стаття

І насамкінець мушу сказати ще про одну катастрофу — комунікативну. У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм.

Необхідно визнати відкрито, на державному рівні, що існує така патологічна ситуація в нашій державі, бо упередженість до будь-якої нації, до будь-якої національної мови — чи це нація чисельно велика, чи зовсім маленька, — це вияв фашизму. Часом навіть неусвідомленого, але тим не менш.

Йдеться ж навіть не про вживання чи не вживання української мови, а про зживання її зі світу. Подібні ситуації в постколоніальних країнах були, але щоб після здобуття Незалежності, у своїй власній державі терпіти таку дискримінацію, такий неприхований цинізм, — це безпрецедентно.

І тут слід відверто сказати, що чинником цієї катастрофи є не лише брутальний шовінізм, а й значна частина самих українців, які, втративши свою національну ідентичність і не ставши органічно людьми російської культури, являють собою конґломерат нечіткої національної належності, що продукує найпримітивніший засіб спілкування — суржик. Це вже хронічна хвороба нації. Її не вилікуєш ні піґулками, ні грошовими преміями всеукраїнських конкурсів, ні бальзамом патетики про національні святині. Особисто я довго покладалася на магічну силу цілющих трав, на генетичне здоров’я нації. І все-таки на сьогодні дійшла висновку, що вся ця екстрасенсорика не допомагає. Тут вже потрібна шокова терапія.

Тому я просто звернуся до психолінгвістичного досвіду інших народів. Процитую, наприклад, дружину президента Росії (газета «Известия», 27 жовтня 2000 року). Це, можна сказати, взірець ставлення до рідної мови. У своєму виступі в Петербурзі на всеросійській конференції «Русский язык на рубеже тысячелетий» Людмила Путіна сказала: «Русский язык содержит в себе ресурс для развития России». І це слушно. Але ж тоді виходить, що українська мова ресурсу для розвитку України «не содержит». Чи це прерогатива виключно російської мови? Далі дружина президента Росії підкреслила, що саме на основі «общего языка достигается взаимопонимание между властью и народом, позволяющее говорить об общих ценностях». Але якщо виходити з цієї логіки, а вона, згодьтеся, переконлива, то це означає, що у нашої влади спільних цінностей з українським народом немає. Ще одна теза: «Необходимо утверждать, отстаивать и расширять языковые границы русского мира». «Утверждение границ русского мира, — роз’яснює Людмила Путіна, — это и отстаивание, и укрепление национальных интересов России». Таким чином, керівництво нашої держави, оскільки все воно переважно російськомовне, зміцнює не що інше, як «национальные интересы России». Назва статті в «Известиях»: «Население — 288 миллионов», бо хоч насправді населення в Росії майже удвічі менше, але на тій підставі, що: «Сегодня русский язык считают своим родным 288 миллионов человек», Росія і їх вважає своїм населенням. «Русский язык объединяет людей в русский мир — совокупность говорящих и думающих на этом языке», — продовжує Людмила Путіна. І робить ось такий цікавий висновок: «Границы русского мира проходят по границам употребления русского языка».

Виникає запитання: а де ж тоді проходять «границы украинского мира», якщо «границы русского» проходять в Україні навіть по коридорах влади?

Сказати б, це особиста думка Людмили Путіної, а не експансія і не державна доктрина, необачно озвучена дружиною президента Росії, — але ось недавно у Санкт-Петербурзі відбулася міжнародна конференція «Русский язык как язык межнационального общения в странах Содружества». Цей Форум був представницький, за участю «ученых, парламентариев и чиновников из бывших республик СССР». Наводжу уривки: «По мнению участников, сегодня русский язык не просто представляет «великую коммуникативную ценность», но и является фактором внешнеполитической активности России. Поэтому резкое сокращение русскоязычного пространства негативно влияет на авторитет страны».

Ось так треба розуміти комунікативну цінність мови і її вплив на авторитет держави. Оскільки на цій конференції були і представники України, природно було б чекати від них, що вони перенесуть цей гідний наслідування приклад на становище мови у своїй державі.

«Однако, по признанию зампреда комитета Верховной Рады по науке и образованию Сергея Дорогунцова, в его стране идет «вытеснение русского языка с образовательного пространства». «Мы слишком увлеклись и наслаждаемся своей независимостью», — говорит Дорогунцов». Не вірите? Газета «Известия», 7 вересня 2002 року. «На Украине «великий и могучий» имеет права только на бумаге, да и то неоднозначные».

Називається стаття: «Защита русского», підзаголовок: «Началась борьба за возрождение «великого и могучего» на пространстве СНГ». Цитую: «Участники конференции выработали специальные рекомендации для правительств и парламентов. Законотворцам и чиновникам предлагается законодательно расширить возможности использования русского языка».

Ось так. Як бачимо, ці рекомендації і настанови цілком у руслі висловлювань першої леді Росії. В такому разі цікаво було б почути, що думає про мову нашої держави перша леді України.

Мені доводилося бачити підручник з географії для початкових італійських шкіл. Там коротко викладені об’єктивні дані про кожну державу, в тім числі й про Україну, Росію та Білорусь. Територія така-то, населення стільки-то, клімат, рослинність, національна символіка. Все правильно — і символіка різна, й прапори різні. А мова зазначена скрізь одна — російська — у всіх трьох державах. Помилка? Упередженість? Ні. Просто фіксація реального стану речей в їхній домінуючій тенденції.

Отже, виростають покоління європейців, які мають саме таке уявлення про Україну. Відтак дипломатичні, культурні і всілякі інші відносини можуть здійснюватися російською мовою, а українська з часом за ненадобностью отпадет. Тим більше, що в Україні надто жонглюють словом — національний. У нас і цирк національний, і футбол національний, «національні інтереси», «національний продукт», — у туманах цієї термінології губиться саме поняття національний, насправді ж все належить до тієї ж аморфної «совокупности».

Звідси і становище української літератури. Адже повноцінна література може бути написана тільки живою мовою, а не мовою, яка ледь животіє. А там, де коло читачів звужене, та ще й у блокаді дискримінаційних упереджень, — література сама себе перестає чути. І починається той патогенез, який мусимо сьогодні спостерігати. Тут теж ідеться до катастрофи, до атрофії живого слова, і одним із симптомів цього є слабкість української періодики порівняно з тиражами російськомовних видань, занепад мовної культури, чимдалі помітніша міграція українського інтелекту на сторінки російськомовної преси, допінг ненормативної лексики, вимоги надання російській статусу офіційної або й самочинні рішення адміністрації деяких східних реґіонів країни, і вже нічим не камуфльована ігнорація української культури взагалі. Мова у такому становищі, ясно, не є ресурсом для розвитку України. Як і всі інші, видимі й невидимі, згадані тут і не згадані нинішні кризи і катастрофи.

Вийти з цього важко. Тим більше, що Третє тисячоліття — це вже не час для становлення. Це вже альтернатива: бути чи не бути. Це вже фактично епоха транснаціональна, а дехто вважає, що й постнаціональна. Україна відстає від динаміки часу. Лише реальне постання громадянського суспільства може змінити ситуацію на краще. Але насамперед — нова якість мислення, як основний чинник цієї трансформації. Щоб не минуле формувало сучасний тип українця, а щоб сучасний українець був здатен формувати майбутнє.

Я сказала речі тяжкі і прикрі, — хай мені пробачать люди, схильні до поміркованого клімату мислення в режимі приколисуючих міркувань. Сьогодні вже не можна себе втішати традиційно-обнадійливим, що якось воно буде. Мовляв, труднощі, звичайно, є, але це тимчасово, час працює на нас.

Час працює на тих, хто працює на нього. Тим більше тепер, коли найгірші прогнози справдились, і в біблійних долинах заклекотіла війна, яка ставить перед світом уже остаточні альтернативи.


Квітень 2003 р.

 



Google
Search WWW Search мова.укр

До сторінки "Статті про мову"    До заголовної сторінки




Nova Mova.cm.ua